Древній волинський край з давніх-давен славиться непересічними духовними здобутками нашого народу, видатними творіннями його рук. Тут у смутні часи занепаду Київської Русі й пізніше писалися славні сторінки історії українського періоду. Тут у спробах окатоличення ревно відстоювало себе православ’я. попри все, народ зберігав віру батьків, свою культуру, мову. Й ці прагнення народу йшли через роки, через віки. Протягом усієї історії православної церкви монастирі були і донині залишаються центрами духовної просвіти, хоронителями православної віри, училищами благочестя, взірцями благодійності, милосердя та християнського життя. Православні святині в усі віки притягували до себе людські серця та душі.

Свято-Успенський Зимненський ставропігійний жіночий монастир розташований у селі Зимно в п’яти кілометрах на південь від міста Володимир-Волинського на лівому березі ріки Луги. Заснований в 1001 році по велінню князя Володимира. Це одна із древніх святинь Київської Русі. Зимненська обитель – свідок тисячолітньої історії нашої церкви і держави, де зберігається древня ікона Зимненська, яка є загально церковною святинею, а монастир – місцем молитов і паломництва, загартована і міцна твердиня православ’я, куди поспішають на молитву прочани з усіх куточків нашої землі. Розташована на високій горі, оточена річкою, сьогодні обитель є справжньою духовною цитаделлю. У її стінах монахи безперервно моляться за мир у всьому світі, за Богом раниму нашу державу та її народ. Сотні туристів і прочан приїздять у це благословенне місце, щоб побачити, як жили наші прадіди, як будували монастирі, як молились і оберігали свою землю та віру. Тут вони знаходять той душевний спокій і сердечну втіху, яких так прагне кожна християнська душа.

19 учнів недільної школи с. Пульмо на чолі з настоятелем Миколаївського храму протоієреєм Олександром Черевком і матушкою Олександрою відвідали Зимненський монастир. Обитель зустріла гостей впорядкованою територією, молитвою та любов’ю до ближнього. Зовнішній вигляд її святині, богослужіння та саме повітря подарували ту рівновагу, якої так бракує нашому серцю. Перед Зимненською іконою дітки молились за своє здоров’я, за здоров’я батьків та всіх рідних. В Успенському Святогірському Зимненському монастирі знаходяться частки мощей святителя Миколая Чудотворця, рівноапостольного князя Володимира, преподобного Серафима Саровського, первомученика Стефана і преподобного Арсенія Трудолюбивого Печерського. Всі дітки мали змогу прикластися до святих мощей. Ми побували біля джерела преподобного Варлаама Печерського, що знаходиться нижче від монастирських печер біля ріки Луги. Печери в монастирі за структурою близькі до печер Київської Лаври.

Побувавши у святій обителі, ми відчули велич подвигу нинішнього православного чернецтва і глибину його духовного коріння. Саме в таких духовних оазисах сучасна людина, особливо молодь, може краще пізнати світ і його Творця. І саме в цих духовних криницях ми можемо безперервно черпати силу для несіння свого життєвого хреста. Нині обитель є не лише архітектурним шедевром, окрасою волинської землі, це, насамперед, її духовний оплот, місце, з якого черпають силу багато паломників.

По дорозі додому ми відвідали також Успенський собор міста Володимир-Волинського, який є його символом і візитною карткою. Він перш за все привертає увагу кожного, хто приїжджає у цю древню столицю Волинського князівства. Володимирська земля сьогодні свято береже пам'ять про княжу добу. Колись тут господарював Данило Галицький, поблизу Володимир-Волинського у селі Зимно розташовувалась зимова резиденція Київського князя Володимира в заснованому ним Успенському монастирі. Споглядання древніх Успенських соборів – Зимненського та Володимир-Волинського – переносить сучасників у ті далекі часи. Милуючись цими прекрасними творами людських рук, ми відчули гордість своїх предків, які свій творчий талант і державну волю спрямовували на те, щоб наша земля прикрасилася такими чудовими діамантами, як древній кафедральний храм волинських єпископів.

З радістю і душевним спокоєм, умиротворенням і надією, сповнені незабутніх вражень, повертались ми додому. Цілу дорогу дітки співали духовні піснеспіви. Хотілося б, щоб всі жителі нашого благословенного Богом краю побували у цій святині.

Прот. Олександр Черевко настоятель Миколаївського храму с. Пульмо