Сайт працює з благословення Преосвященнішого Володимира
Єпископа Володимир-Волинського і Ковельського.
ГОЛОВНА СВЯЩЕНИКИ Гостьова книга 
шАЦЬК
зАБУЖЖЯ
ОСТРІВЯ
ПІЩА
ПУЛЕМЕЦЬ
ПУЛЬМО
РОСТАНЬ
сМОЛЯРИ СВІТЯЗЬКІ
СТОЛиНСЬКІ СМОЛЯРИ
світязький монастир
 
 православний календар
Наша кнопка
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
44142, с. Свитязь Шацького р-ну Волинської області.

Тел.: (03355) 2-46-12.
 Намісник - архімандрит Арсеній (Дем'янчук)

Шацьке благочиння

Петропавлівський чоловічий монастир на Свитязі

5. архімандрит АРСЕНІЙ ДЕМ'ЯНЧУК

Highslide JS

Життєвий шлях справжнього священика дуже важкий. Тому що це не тільки служіння у храмі, як більшість вважають, Найтяжче це від­ректися від себе, своїх бажань, немощів і присвятити себе людям. Ти повинен прийняти у свої руки душі багатьох людей, а потім вести їх до Бога. Далеко не кожен здатен на таке.

«Батюшка Арсеній - це людина живої віри», - не раз чуєш від тих хто живе з ним поруч, хто ділить з ним радощі і горе. Яких гостей не було у світязького священика - високопосадовців, сановитих душпастирів, видатних діячів культури, визначних державних діячів: їдуть друзі-священики, монахи, студенти духовних академій і семінарій, бізнесмени, прості сільські жінки та чоловіки, які шукають шлях до істини: ті кому просто важко на душі; ті хто не має де прихилити голову...

Йдуть з усіх куточків України, з Росії, Польщі, Молдавії, Білорусії, свого часу тут жив навіть чернець-грузин.

І для всіх їх о. Арсеній знаходить добре слово, лагідну посміш­ку, дарує спокій душі, примирить з собою і світом, обігріє теплом бла­годатної молитви. До кожного він виявить повагу, приділить увагу, вислухає, порадить, підтримає, за кожного помолиться так, що людина буде завжди думати, що вона єдина варта цього, що її справа найважливіша, а батюшка тільки й чекав, щоб її вирішити.

Його народження і життя - це Милість Божа. Народився Василь Дем'янчук 8 липня 1976 року в с. Черчє Камінь-Каширського району. Волинської області. Батьки його Марія і Василь, були колгоспниками. Так склалося що троє дітей вони поховали, і вже втратили надію почути в своїй хаті дитячий сміх. І тоді Марія дала обітницю Богові: якщо народиться в неї син віддасть його на службу Господу. Тому як тільки Василько підріс, бабуся і батьки стали його водити в церкву с. Хотешів. Дорога була тяжка і далека, особливо важко було зимою добиратися по намерзлій льодом кладці через річку Турію. У Хотешові тоді служив о. Іоанн (тепер духівник Михнівського жіночого монастиря), він і став для хлопця авторитетом, прикладом для наслідування. Коли в Черче побудували храм, Василь знав що буде монахом, готувався до цього, хоч батьки були проти.

Після закінчення школи у 1993 році поступив у Волинську Духо­вну Семінарію, де був старостою групи, старшим пономарем, про­водив заняття недільної школи, вів бесіди з людьми, що потрапили в наркотичну залежність.

27 червня 1997 року єпископом Володимир-Волинським і Ко­вельським Симеоном посвячений в сан диякона, а 6 липня в с. Кримно Старовижівського району рукоположений в сан священика. 14 липня призначений настоятелем Свято-Покровської церкви села Смоляри-Оріхові Ратнівського району з паралельним обслуговуванням Свято-Михайлівського храму села Залухів. Обидва храми були у стані будівництва. В Оріхово служби проходили в сільській хаті, людей збиралося багато, молодий священик відразу всім сподобався, кожному припав до душі. Все село згуртувалося навколо нього. Якими щирими молитвами зверталися Горіхівці до Милосердного! І їхні надії здійснилися. Вже через 3 місяці новозбудований храм освячував єпископ Симеон.

Далі - свята чергувалися із буднями: діти з нетерпінням чекали занять у недільній школі, все більше молоді тягнулося до храму. Хтось став пономарем, хтось співав на кліросі, а більшість просто раділи тим годинам радості і чистоти, яку відчувала душа під час богослужін­ня. Люди середнього і старшого віку потребували терплячого слухача - і о, Василь, який годився їм за сина чи внука, вмів подивитися на проблему їхніми очима, допомогти і підказати, тому двері його квартири рідко зачинялися, а коли його перевели на Світязька парафію, суму­вало все село.

З 24 квітня 1999р. о. Василь - настоятель Петропавлівського хра­му с. Світязь.

Де б він не був скрізь веде активне життя: з серпня 1997 року - керуючий відділом у справах молоді, бере участь у семінарах, з'їздах, конгресах у Львові, Москві, Києві, Ужгороді, Супраслі (Польща), організовує православний табір для дітей-сиріт.

З 1998 по 2003 рік о. Василь навчався у Київський Духовній Ака­демії, з вересня 1999 року призначений викладачем регентського училища у Володимирі-Волинському.

Кожен крок у житті Василя Дем'янчука - це шлях до здійснення мрій. 29 березня 2002 року він приймає чернечий постриг. Того дня помер Василь, а народився Арсеній на честь прп. Арсенія Великого (21 травня). Це ім'я символічне, з грецької мови - мужній.

Справді, це сильна і мужня людина нічого не боїться в житті. Бог для нього знамення, сила, захист і уповання. З Ним він несе свій щоденний подвиг. Все його життя - боротьба зі злом у всіх його про­явах.

Священик згадує, що у переддень його дияконської хіротонії над Мілецьким монастирем де готувався він, пронісся страшенний ураган, який позносив покрівлі, поламав дерева, а перед постригом - провалилась у безвість церковна криниця, тріснув один з найбільших дзвонів ще й машина наїхала на новозбудовані церковні ворота. Чи випадково це?

А скільки наклепів, поговорів, погроз доводиться чути?! Найважче, коли їх розповсюджують ті, хто вчора просив допомоги, під­тримки, молитви. «Я вже до цього звик і не звертаю уваги», - посміха­ється батюшка.

Можна посміхатися, коли маєш чисту совість, відкрите серце і могутню стіну з прихожан, духовних чад, друзів, однодумців, земних і небесних покровителів, коли впевнений у їхній любові, щирій прихильності, а добрих намірах і надійності. А сьогодні о. Арсенію чи не найважче: необхідно завершити будівництво братського корпусу - доводиться просити, кланятися, працювати і молитися, молитися, молитися... Добре, що про монастир у Світязі все частіше і частіше пишуть в газетах, іноді розповідають по радіо. Батюшку стали запрошувати в Київ. «Там легше знайти спонсорів», - жартує, І вже наперед планує, куди краще ті гроші потратити.

Не знає ніколи спокою - вдень і глухої ночі двері його хати від­криті для страждаючих і втомлених життям.

За свою активну діяльність батюшка нагороджувався Золотим Хрестом (21 травня 1998р.), ювілейною медаллю Харківський собор (20 червня 2003р.), 4 вересня 2004р. возведений в сан архімандрита, а 16 квітня 2005 року нагороджений Хрестом з прикрасами.

 Якось в одній із проповідей о. Арсеній сказав, що для нього най­більша нагорода, коли людина приходить до Бога. Адже священик несе відповідальність за кожну душу, яка ввірена йому. «І коли при­йде час дати мені відповідь перед Всевишнім, я хотів би сказати: «Ось Господи, я, а ось - моя паства». Нехай же буде Вам по Ваших словах. Моліться за нас. Спаси Вас Господи

. Highslide JS

                                

  Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Дизайн Кликоцюк Є.В. © 2009 Всі права захищені 2009 http://sh-orthodox.org.ua/
Передрук інформації можливий тільки при наявності активного посилання на джерело!
Редактор прот. Олександр Кликоцюк