Сайт працює з благословення Преосвященнішого Володимира
Єпископа Володимир-Волинського і Ковельського.
ГОЛОВНА СВЯЩЕНИКИ Гостьова книга 
шАЦЬК
зАБУЖЖЯ
ОСТРІВЯ
ПІЩА
ПУЛЕМЕЦЬ
ПУЛЬМО
РОСТАНЬ
сМОЛЯРИ СВІТЯЗЬКІ
СТОЛиНСЬКІ СМОЛЯРИ
світязький монастир
 православний календар
44010 Волинська обл.

Шацький р-н. с. Піща

Шацьке благочиння

с. Піща

Свято-Казанська церква

 

фото галерея

Перша згадка про Піщу зустрічається в історичних документах кінця XVIII сто­ліття. Село входило тоді до складу Пульмовського маєтку Володимир-Волинського повіту і належало землевласнику Гутовському. В 1798 році тут налічува­лося 70 дворів і 501 житель1.

Внаслідок реформи 1861 року селяни Піщі здобули особисту волю, проте со­ціальне становище їх залишилося тяжким. Згідно з уставною грамотою їм було виділено 1482 десятини земельних угідь, за які вони мали сплатити великий ви­куп. Щорічна сума викупних платежів дорівнювала 2450 крб., що було непосиль­ним для селян3. Поміщик Гутовський залишив собі кращі землі, а селянам виділив найгірші. «Землі у нас... болота, пісок»,— скаржилися селяни4. Пан позбавив їх права ловити рибу в місцевих озерах, користуватися лісом. Дуже терпіли селяни також від черезсмужжя.

Грабіжницькі наслідки реформи 1861 року та свавілля феодала Гутовського привели селян Піщі до повного розорення. Охоплені великим незадоволенням, вони рішуче відмовилися визнати уставну грамоту і сплачувати передбачені нею ви­купні платежі. 23 березня 1863 року на сільському сході в присутності мирового посередника і пристава селяни заявили, що ніяких грошей вони не платитимуть, працювати на пана не будуть, і вимагали безплатної передачі їм землі. За наказом пристава 4 найактивніших селян було ув'язнено. У відповідь на це селяни всією гро­мадою увірвалися в будинок волосної канцелярії і звільнили заарештованих.

З наближенням фронт Піщі почалася евакуація населення. Частина його виїхала в глиб країни, а більшість опинилася в сусідньому селі Острів'ї, розташо­ваному осторонь шосейного шляху. В липні 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Окупанти спалили винокурний завод і багато селянських хат, реквізували худобу, примушували селян працювати на будівництві військових споруд та виконувати різні господарські роботи. На початку 1919 року Піщу захо­пили білополяки.

Тяжкими були роки польського панування. До села знову повернувся поміщик Гутовський, який продовжував визискувати селян. Його володіння становили 4516 га, в т. ч. 396 га найродючішої орної землі. А тим часом майже половина селян­ських господарств Пулемецької гміни мала землі менше 5 га на двір4. Причому це були переважно малородючі грунти.

Першу згадку про церкву ми знаходимо в журналі «Клировые ведомости церкви Владимир-Волынского уезда за 1796г.». В ньому сказано, що в селі Піща церква Симеонова, дерев’яна,  придатна до священослужіння. В селі налічується 70 дворів, жителів 479, священик Іосиф Олександрович Івашкевич – 36 літ, грамоту знає (освячен 1787р.), матушка Феодосія Семенівна Івашкевич – 28 літ, син Онуфрій – 6 літ, дочка Марія – 4 літ. До церкви належало землі орної на дві зміни на 20 днів сінокоса на 33 косаря.

Друга згадка про храм відноситься до 1801р.  також згадуються священики, які служили у той час – це отець Голенда і отець Шумський. Про роки їх служіння невідомі, тому що деякі архівні документи згоріли при пожарі в 50-х роках XX століття. Церкву перебудували в 1912р. В роки першої світової війни, коли наступали німецькі війська, то багато населення евакуювали  в глиб країни, а частина перебрались в Острів’я. Дзвони були зняті з храму і затоплені в Піщанському озері. Після війни, повернувшись додому, селяни віднайшли дзвони і встановили їх на свої місця. Храм навіть під час революції не закривався і починаючи з 1918р. до 1943 в ньому служив священик Михаїл Максимович. Сім’я його складалася з п’яти осіб: батюшка, матушка Антоніна, дві дочки і син Віталій ( на сьогоднішній день син о. Михаїла Максимовича, о. Віталій Максимович, служить у Польщі м. Краків у православному храмі). Під час війни о. Михаїла з матушкою забрали 5 невідомих людей і вбили, місце поховання невідоме. Після смерті о. Михаїла в храмі служив о. Іоанн Гацкевич ( 1944р.-1965р.). під час його служіння в 1954р. по необережності старости, який повісив полотенце на трубі від пічки,  яка отоплювала храм, сталось загорання, це було зимою, і першим хто гасив пожежу був о. Іоанн, від огню отримав опіки і після цього довго лікувався. Під час пожежі обгоріла велика частина середини храму і згоріли архівні документи. В 1965р. о. Іоанн Гацкевич виїхав в Камянку Пензенської обл.. Помер о. Іоанн у віці 97 років. З 1965р. по 1980р. в церкві с. Піща служив о. Іоанн Лисенко. З 1980р. по 1985р. служив о. Анатолій Собуцький, на сьогоднішній день він благочинний Локачинського р-н. З 1985 по 1989р. в в храмі служив прот. Володимир Хіночик. А з 1989р і по теперішній час служить прот. Іоанн Давидюк. В 2001 р. проводилось святкування 200 річчя храму Казанської Божої Матері, а 21 липня 2006р., відбувся приїзд владики Симеона.

Недільна школа проводиться в сторожці біля храму, проводить уроки настоятель разом з дочкою. Організовувались паломницькі поїздки до Почаєва, Зимно і на престольні свята інших парафій. За час служіння прот. Іоанна в храмі проводились ремонтні роботи, розпис храму, був також пофарбований знадвору, зроблена огорожа храму.

 Список священиків, які служили

 в Свято-Казанському храмі с. Піща

1796р – о. Йосиф Олександрович Івашкевич

1801р. – о. Голенда і Шумський

1879-1884Свящ. Іоанн Голоскевич 

1884-1886р - свящ. Полієвкт Центелович ,

1886-1900р - свящ. Костянтин Шумський ,

1918-1943р.-  свящ. Михаїл Максимович

1950-1965р. - свящ. Іоанн Гацкевич

1965-1980р. – свящ. Іоанн Лисенко

1980-1985р. – свящ. Анатолій Собуцький

1985-1989р. – свящ. Володимир Хіночик

1989р. по т. ч. – прот. Іоанн Давидюк

  Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Дизайн Кликоцюк Є.В. © 2009 Всі права захищені 2009 http://sh-orthodox.org.ua/
Передрук інформації можливий тільки принаявності активного посилання на джерело!
Редактор прот. Олександр Кликоцюк