Продовження
З ІСТОРІЇ СВІТЯЗЯ ТА ПЕТРОПАВ-ЛІВСЬКОГО ХРАМУ
В
1887 році на Світязі була велика повінь. Вода прибувала дуже швидко, залила
чимало лук і людських садиб. Наполохані жителі звернулись до Драгомирова,
щоб дозволив прокопати канал до озера
Луки, що лежало на північ від Світязя. Після довгих вмовлянь (боячись, що
разом з водою з озера піде й риба) власник дав згоду. На роботу вийшли всі
жителі довколишніх сіл і за одну ніч прокопали канал завдовжки майже три
кілометри - рівень води спав на 4 метри.
В
1891 році в с.Світязь відкрита церковно-приходська школа, а в 1900 році на
державні кошти побудоване приміщення для неї. Від Волинської єпархіальної
ради на школу виділялося 120 крб., від громади - 91 крб. Наприклад, у 1911
році тут навчалося 65 хлопчиків і 5 дівчаток.
Законовчителем на той час був священик Лясковецький Володимир Йосипович,
який отримував у рік від казни 300 крб., від церковної землі - 75 крб,,
кружечного доходу було 165 крб. Парафія налічувала більше 3 тис. прихожан.
А в Світязі на той час зареєстровано 7 римо-католиків, 140 іудеїв, 1
лютеранин.
В
1905 році Петропавловську церкву відвідав Володимир-Волин-ський єпископ
Арсеній, а в 1910 р. - святитель Фадей (Успенський).
В
1899 році ґрунтовне дослідження о.Світязь проводить молодий вчений із Києва
- Павло Аполлонович Тутковський (майбутній академік АН УРСР).
Ось як він описує волинську перлину: «Величезна, могутня, чорно-синя водна
площа... Мов величезно оксамитна плахта, всіяна сапфірами, смарагдами,
діамантами, неспокійно рухається, тремтить; по ній ходять один за одним
величезні вали та буруни, немов на морі, з білими «зайчиками», як білими
хмарками чи перлинами, котрі то з'являються, то раптом зникають... Біжать
буруни по воді, докочуються до берега і з грізним, суворим рокотом
навалюються на нього; безугавне ремство прибою заглушає людську мову, а
відгук прибою лунає навкруги, котиться кудись у безвість...»
Він допускав, що саме тут, в районі озера, зупинив свій шлях великий
льодовик, який спустився сюди зі Скандинавії. Вздовж берегів озера, на
полях, на горбах можна натрапити на величезні валуни, принесені льодовиком.
Існують навіть підводні світязькі «гори»: Середня, Тучна, Черешева,
Скітська...
Дослідження вченого були опубліковані в 1901 році в журналі «Киевская
старина». В1909 році в СвітязІ побував
перший турист -пан РенардСС.Чор-ноцький), який опублікував свої нотатки у
варшавському часописі. Наступного року під враженням від публікацій сюди
прибуває доктор зоології Львівського університету Бенедикт Дибовський із
фотографом Броніславом Данейком. Тут на березі цього чудового озера вони
почували себе Колумбами, Можливо, воно так і було. Вони перші відкривали
Світязь для світу.
Перша світова війна принесла руйнування, смерть і горе. Не минула вона І
Петропавлівського храму, 3 його дзвіниці зняли дзвони, очевидно, для
переплавлення на зброю. По закінченню війни парафія входить до складу
Православної Церкви в Польщі, відноситься до Варшавської єпархії.
З
1918 року настоятелем храму став священик Анастасій Абра-мович, який був
хорошим душ пастирем, високоосвіченою людиною, громадським діячем, визначним
педагогом. Це були нелегкі роки: польська влада врізає церковні землі - з
150га в 1921р. залишилось 38га в 1937р. Річний дохід церкви складав 816
злотих, а різні податки забирали 500 злотих. Та, незважаючи на труднощі,
парафія в 1923 році будує капличку в с. Голядин. у 1926 році на кошти
парафіян перекрито дах церкви бляхою, а це коштувало 8 тис. злотих. При
церкві існує братство святого пророка Іллі.
В
1926 році о.Світязь купив Гнат Прусакевич.
У
1939 році з приходом радянської влади Світязьку церкву відносять до складу
Волинської єпархії. А в 1944- Волинсько-рівненської єпархії РПЦ.
Божою милістю церква ніколи не закривалася. Довгий час тут зберігалося
начиння із Забузької церкви, закритої безбожниками, тепер воно повернуто
власникам.
Правда у 1967-68 роках протягом 9-ти місяців служби у храмі не було. Тоді
Світязяни стукали в двері райкому, обкому, добиралися до Києва і добилися
свого. До них приїхав новий настоятель храму о. Сергій Мельничук, про якого
з теплотою до цього часу згадують люди.
Це були часи, коли молодим людям заборонялося ходити в храм, хрестити дітей,
вінчатися, святити паску. Та душа людська по своїй природі християнка, тому
людина іноді підсвідомо йде туди, де відчуває Благодать Святого Духа.
Тому,
коли о. Адам Матіюк у 80-х роках
XX
ст. затіяв ремонт, його радо
підтримали всі Світязяни, кожен допомагав, чим міг. Так коштами парафії у
1988 році група реставраторів з Рівненщини здійснила необхідні внутрішні і
зовнішні ремонтні роботи.
О. Адам Матіюк народився 12.08 1931 року в родині побожних селян у с.
Кримно. Закінчив семирічну школу, працював на господарських роботах.
У
1951 році вступив до Луцької духовної семінарії але навчання було перерване
трирічною службою у війську. Після армії (1958 рік) отримав професію
священика. Рукоположений у тому ж році владикою Паладієм у Львові. О. Адам
отримав парафію на Тернопільщині, де служив до 1984 року (25 років), В 1984
році був направлений у Світязь, де служив до 1998 року.
О. Адам мав всі нагороди священика.
У
1998 році о. Адама паралізувало, він був прикутий до ліжка. Помер 8.11. 2006
року. Вічна йому пам'ять!
А
церковним хором протягом 1984-1999 року керувала матушка Раїса.
|